Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" - Харківська міська диспетчерська служба 1562

Нормативные документы. Нормативные документы

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"

Документ представлен на языке оригинала

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про місцеве самоврядування в Україні

Із змінами і доповненнями, внесеними
Законами України
від 6 жовтня 1998 року N 163-XIV,
від 16 липня 1999 року N 997-XIV,
від 11 січня 2000 року N 1366-XIV,
від 22 червня 2000 року N 1841-III,
від 21 грудня 2000 року N 2182-III,
від 17 травня 2001 року N 2419-III,
від 29 травня 2001 року N 2470-III,
від 7 червня 2001 року N 2493-III,
від 11 липня 2001 року N 2628-III,
від 28 листопада 2002 року N 254-IV,
від 6 березня 2003 року N 594-IV,
від 3 квітня 2003 року N 662-IV,
від 3 квітня 2003 року N 703-IV,
від 22 травня 2003 року N 862-IV,
від 19 червня 2003 року N 969-IV,
від 11 вересня 2003 року N 1160-IV,
від 11 грудня 2003 року N 1377-IV,
від 3 лютого 2004 року N 1419-IV,
від 4 березня 2004 року N 1577-IV
(зміни до цього Закону, передбачені Законом України від 4 березня 2004 року N 1577-IV, зупинено
на 2005 рік у зв'язку із зупиненням дії Закону України
від 4 березня 2004 року N 1577-IV згідно
із Законами України від 23 грудня 2004 року N 2285-IV,
від 25 березня 2005 року N 2505-IV,
на 2006 рік - згідно із Законом України від 20 грудня 2005 року N 3235-IV,
на 2007 рік - згідно із Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-V,
втратили чинність у зв'язку з втратою чинності Законом України
від 4 березня 2004 року N 1577-IV згідно із Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI),
від 6 жовтня 2004 року N 2055-IV,
від 21 квітня 2005 року N 2554-IV,
від 6 вересня 2005 року N 2806-IV,
від 6 вересня 2005 року N 2813-IV,
від 6 жовтня 2005 року N 2960-IV,
від 1 грудня 2005 року N 3167-IV,
від 22 грудня 2005 року N 3266-IV,
від 19 грудня 2006 року N 489-V,
від 7 лютого 2007 року N 609-V,
від 22 лютого 2007 року N 698-V
(зміни, внесені Законом України від 22 лютого 2007 року N 698-V,
набрали чинності з 1 жовтня 2007 року),
від 15 березня 2007 року N 749-V,
від 22 березня 2007 року N 812-V,
від 27 квітня 2007 року N 997-V,
від 16 травня 2007 року N 1026-V,
від 28 грудня 2007 року N 107-VI
(зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
діють по 31 грудня 2008 року,
зміни, внесені пунктом 89 розділу II Закону України
від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008),
від 16 вересня 2008 року N 509-VI
(зміни, внесені абзацами третім та четвертим підпункту 1 та підпунктом 2
пункту 7 розділу I Закону України від 16 вересня 2008 року N 509-VI,
набрали чинності з 15 квітня 2009 року),
від 18 вересня 2008 року N 520-VI,
від 25 грудня 2008 року N 806-VI,
від 19 березня 2009 року N 1180-VI,
від 14 квітня 2009 року N 1254-VI,
від 16 квітня 2009 року N 1275-VI

(Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, вихідні дані (архітектурно-планувальне завдання та технічні умови щодо інженерного забезпечення) та дозвіл на виконання будівельних робіт, отримані до набрання чинності абзацами третім та четвертим підпункту 1 та підпунктом 2 пункту 7 розділу I Закону України від 16 вересня 2008 року N 509-VI, зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності Законом України від 16 вересня 2008 року N 509-VI, а щодо об'єктів містобудування, будівництво яких розпочато, - до завершення їх будівництва)

Окремим положенням цього Закону дано офіційне тлумачення
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 6 липня 1999 року N 7-рп/99)

Окремі положення цього Закону визнано конституційними,
а положення частини третьої статті 79 - неконституційним
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 9 лютого 2000 року N 1-рп/2000)

Окремим положенням цього Закону дано офіційне тлумачення
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 13 липня 2001 року N 11-рп/2001)

Окремим положенням цього Закону дано офіційне тлумачення
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 25 грудня 2003 року N 21-рп/2003)

Положенню частини четвертої статті 12 цього Закону у взаємозв'язку з положенням
частини першої статті 12 цього Закону дано офіційне тлумачення
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 20 травня 2004 року N 12-рп/2004)

Окремим положенням цього Закону дано офіційне тлумачення
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009)

Цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни, використані в цьому Законі

Основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення:

територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

адміністративно-територіальна одиниця - область, район, місто, район у місті, селище, село;

(положенню абзацу третього статті 1 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 13.07.2001 року N 11-рп/2001)

місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування;

загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення;

представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення;

районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст;

загальний склад ради - кількісний склад депутатів ради, визначений радою відповідно до закону;

склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку;

правомочний склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради;

виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами;

органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста;

посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету;

делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад;

право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування;

районний бюджет - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання;

обласний бюджет - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання;

поточний бюджет - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для покриття поточних видатків;

бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази;

мінімальний бюджет місцевого самоврядування - розрахунковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою;

мінімальний рівень соціальних потреб - гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України;

самооподаткування - форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру.

Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Стаття 3. Право громадян на участь у місцевому самоврядуванні

1. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

2. Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Стаття 4. Основні принципи місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

народовладдя;

законності;

гласності;

колегіальності;

поєднання місцевих і державних інтересів;

виборності;

правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

судового захисту прав місцевого самоврядування.

Стаття 5. Система місцевого самоврядування

1. Система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

2. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Стаття 6. Територіальні громади

1. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

2. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

3. Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна.

4. Вихід із складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади.

5. У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності.

(положення частини п'ятої статті 6 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.2000 року N 1-рп/2000)

Стаття 7. Місцевий референдум

1. Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

2. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування.

3. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

4. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

5. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.

Стаття 8. Загальні збори громадян

1. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.

2. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

3. Порядок проведення загальних зборів громадян за мі

Закон України Про внесення змін до статті 8 Закону України "Про автомобільні дороги" щодо класифікації автомобільних доріг загального користування

                                                        
           
                    З А К О Н   У К Р А Ї Н И 

           Про внесення змін до статті 8 Закону України 
                    "Про автомобільні дороги" 
              щодо класифікації автомобільних доріг 
                     загального користування 
 
     Верховна Рада України  п о с т а н о в л я є: 
     1. Статтю  8  Закону  України   "Про   автомобільні   дороги" 
( 2862-15 ) (Відомості Верховної Ради України,  2005 р., N 51, ст. 
556) викласти в такій редакції: 
     "Стаття 8. Класифікація автомобільних доріг загального 
                користування 
     Автомобільні дороги загального  користування  поділяються  на 
автомобільні дороги державного та місцевого значення. 
     Автомобільні дороги державного  значення  підрозділяються  на 
міжнародні, національні, регіональні та територіальні. 
     До міжнародних   автомобільних   доріг  належать  дороги,  що 
суміщаються з міжнародними транспортними коридорами та/або входять 
до   Європейської   мережі   основних,   проміжних,  з'єднувальних 
автомобільних доріг та відгалужень,  мають  відповідну  міжнародну 
індексацію і забезпечують міжнародні автомобільні перевезення. 
     До національних  автомобільних  доріг  належать  автомобільні 
дороги,  що суміщені з національними транспортними коридорами і не 
належать  до  міжнародних  автомобільних  доріг,  та  автомобільні 
дороги, що   з'єднують   столицю    України    -    місто    Київ, 
адміністративний центр Автономної Республіки Крим, адміністративні 
центри областей,  місто Севастополь між собою, великі промислові і 
культурні центри з міжнародними автомобільними дорогами. 
     До регіональних  автомобільних  доріг  належать  автомобільні 
дороги,  що  з'єднують  дві  або  більше   областей   між   собою, 
автомобільні дороги,  що з'єднують основні міжнародні автомобільні 
пункти пропуску через державний кордон, морські та авіаційні порти 
міжнародного    значення,    найважливіші   об'єкти   національної 
культурної спадщини, курортні зони з міжнародними та національними 
автомобільними дорогами. 
     До територіальних  автомобільних  доріг належать автомобільні 
дороги,  що з'єднують адміністративні центри Автономної Республіки 
Крим  і  областей  з  адміністративними центрами районів,  містами 
обласного  значення,   міста   обласного   значення   між   собою, 
адміністративні  центри  районів  між собою,  а також автомобільні 
дороги,  що  з'єднують  з  дорогами  державного  значення  основні 
аеропорти,  морські  та річкові порти,  залізничні вузли,  об'єкти 
національно-культурного     надбання     та      курортного      і 
природно-заповідного   фонду,    автомобільні    пункти   пропуску 
міжнародного та міждержавного значення через державний кордон. 
     Перелік доріг державного значення,  у тому числі їх  ділянок, 
що  суміщаються  з  вулицями  міст  та  інших  населених пунктів і 
фінансуються з державного бюджету,  затверджує  Кабінет  Міністрів 
України один раз на три роки. 
     Автомобільні дороги місцевого значення поділяються на обласні 
та районні. 
     До обласних автомобільних доріг належать автомобільні дороги, 
що  з'єднують  адміністративні центри Автономної Республіки Крим і 
областей  з  іншими  населеними  пунктами   в   межах   Автономної 
Республіки   Крим   чи   області  та  із  залізничними  станціями, 
аеропортами,  річковими портами, пунктами пропуску через державний 
кордон,  місцями  відпочинку  і  не  належать  до доріг державного 
значення. 
     До районних автомобільних доріг належать автомобільні дороги, 
що  з'єднують  адміністративні  районні центри з іншими населеними 
пунктами,  інші  населені  пункти  між  собою,  з  підприємствами, 
об'єктами   культурного   значення,   іншими  дорогами  загального 
користування у межах району. 
     Перелік доріг місцевого значення, у тому числі їх ділянок, що 
суміщаються   з   вулицями   міст   та  інших  населених  пунктів, 
затверджують Рада міністрів Автономної Республіки Крим та  обласні 
державні адміністрації один раз на три роки". 
     2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 
 
 Президент України                                      В.ЯНУКОВИЧ 
 м. Київ, 20 грудня 2011 року 
          N 4203-VI

"О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно совершенствования порядка расчетов за жилищно-коммунальные услуги"
- Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
  України щодо вдосконалення порядку розрахунків
  за житлово-комунальні послуги"
  
  Документ представлен на языке оригинала
  
  З А К О Н У К Р А Ї Н И
  
  Про внесення змін до деяких законодавчих актів
  України щодо вдосконалення порядку розрахунків
  за житлово-комунальні послуги
  
  Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
  
  I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
  
  1. Частину сьому статті 276 Господарського кодексу України
  ( 436-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 18-22,
  ст. 144) викласти в такій редакції:
  
  "7. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно
  до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату,
  планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що
  проводиться за вартість прийнятих ресурсів".
  
  2. У Законі України "Про житлово-комунальні послуги"
  ( 1875-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 47,
  ст. 514; 2009 р., N 24, ст. 297; 2010 р., N 49, ст. 571):
  
  1) частини третю і четверту статті 16 викласти в такій
  редакції:
  
  "3. Комунальні послуги надаються споживачам безперебійно,
  виключно за винятком часу перерв на:
  
  1) проведення ремонтних і профілактичних робіт
  виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими
  органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями
  згідно з нормативними документами. Допустима тривалість перерв у
  наданні послуг, їх періодичність встановлюються Кабінетом
  Міністрів України на підставі стандартів, нормативів, норм,
  порядків та правил експлуатації, проведення випробувань теплових
  мереж, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об'єктів
  житлового фонду;
  
  2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про
  початок та закінчення якого приймається виконавчими органами
  відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями
  виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими
  нормативними документами;
  
  3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної
  сили. Перерва у наданні комунальних послуг, яка виникла внаслідок
  аварії або дії обставин непереборної сили, має бути ліквідована у
  найкоротші терміни, що визначаються нормативними документами. Якщо
  ліквідація наслідків аварії або дії обставин непереборної сили
  потребує більше однієї доби, виконавець/виробник спільно з
  органами місцевого самоврядування здійснює заходи щодо зменшення
  її негативного впливу на споживачів.
  
  4. У разі застосування перерви в наданні послуг
  виконавець/виробник зобов'язаний повідомити через засоби масової
  інформації про таку перерву споживача не пізніш як за 10 днів (за
  винятком перерви, що виникла внаслідок аварії або дії обставин
  непереборної сили). У повідомленні необхідно зазначити причину та
  строк перерви в наданні відповідних послуг.
  
  Виконавець/виробник зобов'язаний проводити перерахунок
  розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі перерви в їх
  наданні, ненаданні або наданні не в повному обсязі у порядку,
  встановленому Кабінетом Міністрів України";
  
  2) частину другу статті 26 доповнити реченням такого змісту:
  "Договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати
  послуг, не передбачені типовими договорами на надання
  житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів
  України";
  
  3) у статті 32:
  
  частину першу викласти в такій редакції:
  
  "1. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується
  щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному
  Кабінетом Міністрів України";
  
  доповнити частиною шостою такого змісту:
  
  "6. Платіжний документ може містити графи, в яких
  зазначаються суми до сплати за надані послуги, не проплачені
  повністю споживачем у попередній розрахунковий період. Платіжний
  документ не може містити графи, в яких зазначаються суми за оплату
  послуг, не передбачених договором, або суми доплат за надані
  послуги понад ті, що передбачені діючими тарифами".
  
  3. Абзац сьомий частини першої статті 25 Закону України "Про
  теплопостачання" ( 2633-15 ) (Відомості Верховної Ради України,
  2005 р., N 28, ст. 373) викласти в такій редакції:
  
  "отримувати від споживачів авансовий платіж, якщо це
  передбачено договором".
  
  II. Прикінцеві положення
  
  1. Цей Закон набирає чинності через тридцять днів з дня його
  опублікування.
  
  2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня
  набрання чинності цим Законом:
  
  привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим
  Законом;
  
  забезпечити приведення центральними органами виконавчої влади
  їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
  
  Президент України В.ЯНУКОВИЧ
  
  м. Київ, 5 липня 2011 року
  N 3569-VI
  
  www.rada.gov.ua
  
  Скачать: Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку розрахунків
  за житлово-комунальні послуги" (.doc)

Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"

Документ представлен на языке оригинала

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні

Цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Стаття 1. Дія Закону

Дія цього Закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Стаття 2. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання в Україні

Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Стаття 3. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати;

місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;

місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік;

особа - фізична особа;

реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації;

довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Стаття 4. Законодавство про свободу пересування та вільний вибір місця проживання

Законодавство про свободу пересування та вільний вибір місця проживання складається з Конституції України, цього Закону, інших законів та міжнародних договорів України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються норми міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 5. Законні підстави перебування на території України

Законними підставами перебування на території України є:

для громадян України - належність до громадянства України;

для іноземців та осіб без громадянства - реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.

Стаття 6. Реєстрація місця проживання особи

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Для реєстрації особа подає:

письмову заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку;

паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Іноземець та особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання;

квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

два примірники талона зняття з реєстрації.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.

Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.

Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Особи, які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстроване їх місце проживання, і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, або призиваються на дійсну військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані зареєструвати місце перебування.

Реєстрація місця проживання громадян України, які проживають за межами України, здійснюється в установленому порядку консульськими установами України за кордоном або дипломатичними представництвами.

Надання відомостей про місце проживання особи та її персональні дані здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, або за згодою самої особи.

При зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.

Стаття 7. Зняття з реєстрації місця проживання

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто.

У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку.

Зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх, які не мають батьків, та осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування.

Стаття 8. Реєстрація місця перебування особи

Реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи, яка зобов'язана подати її протягом семи днів після прибуття в місце перебування.

При реєстрації місця перебування особи інформація про неї повідомляється до органу реєстрації за місцем проживання особи.

Стаття 9. Зняття з реєстрації місця перебування особи

Зняття з реєстрації місця перебування особи здійснюється за її повідомленням. Відповідальність за правдивість зробленого повідомлення покладається на таку особу.

Орган реєстрації, отримавши повідомлення особи, знімає з реєстрації її місце перебування та повідомляє про це орган реєстрації, в якому зареєстроване її місце проживання.

Стаття 10. Перереєстрація місця проживання або місця перебування особи

У разі внесення під час реєстрації помилкових відомостей про особу орган реєстрації зобов'язаний на підставі поданих особою або її законним представником достовірних відомостей внести необхідні зміни до реєстраційного обліку протягом семи днів.

Стаття 11. Органи реєстрації місця проживання та місця перебування особи

Реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (далі - орган реєстрації) в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі.

Стаття 12. Обмеження свободи пересування

Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:

у прикордонній смузі;

на територіях військових об'єктів;

у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;

на приватних земельних ділянках;

на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;

на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.

Свобода пересування обмежується щодо:

осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;

осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

шукачів притулку та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця);

іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;

осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;

іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.

Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 13. Обмеження вільного вибору місця проживання

Вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:

у прикордонній смузі;

на територіях військових об'єктів;

у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;

на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;

на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

Вільний вибір місця проживання обмежується щодо:

осіб, які не досягли 16-річного віку;

осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;

осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

Стаття 14. Оскарження рішень з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб

Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Стаття 15. Відповідальність за порушення вимог цього Закону

Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.

Стаття 16. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.

Якщо особою була подана заява про зміну місця проживання до набрання чинності цим Законом, реєстрація місця проживання здійснюється за правилами, які діяли на момент прийняття цього Закону.

3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів органів виконавчої влади.

Президент України	Л. КУЧМА
м. Київ 11 грудня 2003 року N 1382-IV

Последнюю версию с изменениями и дополнениями смотрите на сайте Верховної Ради України

www.rada.gov.ua

Скачать: Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (doc.)

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю"
- Документ представлен на языке оригинала
  
  ЗАКОН УКРАЇНИ
  
  Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю
  
  I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
  
  1. У Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 3 - 4, ст. 27):
  
  1) статтю 20 доповнити частиною п'ятою такого змісту:
  
  "5. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
  
  Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.
  
  Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони";
  
  2) частину другу статті 35 після слів "без громадянства" доповнити словами "а також юридичні особи";
  
  3) частини шосту - десяту статті 118 викласти в такій редакції:
  
  "6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
  
  7. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
  
  Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
  
  8. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія).
  
  Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.
  
  Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
  
  У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.
  
  9. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
  
  10. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду";
  
  4) статтю 120 викласти в такій редакції:
  
  "Стаття 120. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду
  
  1. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
  
  2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
  
  3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
  
  4. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
  
  5. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
  
  6. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.
  
  Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
  
  У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим)";
  
  5) статтю 121 доповнити частиною третьою такого змісту:
  
  "3. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим)";
  
  6) статтю 123 викласти в такій редакції:
  
  "Стаття 123. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування
  
  1. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
  
  Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
  
  зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;
  
  надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
  
  Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
  
  2. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
  
  У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
  
  3. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
  
  Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
  
  Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.
  
  4. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.
  
  Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.
  
  Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
  
  У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.
  
  5. У разі якщо місце розташування об'єкта, розміри і межі земельної ділянки, що пропонується до вилучення (викупу), та умови вилучення (викупу) цієї ділянки погоджені згідно з вимогами статті 151 цього Кодексу, які під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не змінилися, проект погодженню не підлягає.
  
  6. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
  
  7. Якщо земельна ділянка надається у користування Кабінетом Міністрів України, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, які розглядають його і в місячний строк подають зазначений проект із своїми пропозиціями до Кабінету Міністрів України.
  
  8. Якщо земельна ділянка надається у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яка розглядає його і в місячний строк подає зазначений проект із своїми пропозиціями до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
  
  9. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:
  
  затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
  
  вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);
  
  надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
  
  10. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
  
  11. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду";
  
  7) абзац третій частини другої статті 128 після слів "розташоване на цій земельній ділянці" доповнити словами "(у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд)";
  
  8) частину другу статті 134 викласти в такій редакції:
  
  "2. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:
  
  розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;
  
  використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій);
  
  використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;
  
  будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;
  
  надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам;
  
  надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;
  
  надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;
  
  розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;
  
  будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
  
  створення озеленених територій загального користування;
  
  будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);
  
  передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;
  
  надання земельних ділянок особам взамін тих, що були викуплені (примусово відчужені) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
  
  розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;
  
  надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;
  
  надання земельної ділянки взамін викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику або його спадкоємцю (правонаступнику) у разі, якщо така потреба відпала;
  
  поновлення договорів оренди землі;
  
  надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом";
  
  9) частину першу статті 141 доповнити пунктом "е" такого змісту:
  
  "е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці";
  
  10) статтю 151 викласти в такій редакції:
  
  "Стаття 151. Порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земельних ділянок для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності
  
  1. Юридичні особи, зацікавлені у вилученні земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, для суспільних потреб та у викупі земельних ділянок, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності, зобов'язані до початку проведення проектних робіт погодити з власниками землі і землекористувачами, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.
  
  2. Погодження матеріалів місць розташування об'єктів на особливо цінних землях, а також земельних ділянок для розміщення та обслуговування будівель і споруд дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій провадиться Верховною Радою України.
  
  3. Погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земельних ділянок, крім тих, що передбачені частиною другою цієї статті, провадиться відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, міськими, селищними, сільськими радами згідно з їх повноваженнями щодо вилучення (викупу) цих ділянок.
  
  4. У разі вилучення (викупу) земельних ділянок під об'єкти містобудування, розміщення яких визначено містобудівною або землевпорядною документацією (генеральні плани населених пунктів, проекти детального планування, інша містобудівна документація, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів тощо), погодження місця розташування об'єкта не проводиться.
  
  5. Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місця розташування об'єкта до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо погодження місця розташування об'єкта за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, подається відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
  
  6. До клопотання додаються:
  
  а) обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки;
  
  б) зазначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування об'єкта з орієнтовними розмірами земельної ділянки;
  
  в) нотаріально засвідчена письмова згода землевласника (землекористувача) на вилучення (викуп) земельної ділянки (її частини) із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення (викупу) земельної ділянки та умов її вилучення (викупу);
  
  г) копія установчих документів.
  
  7. Типова форма клопотання про погодження місця розташування об'єкта затверджується Кабінетом Міністрів України.
  
  8. Відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями у тижневий строк з дня реєстрації клопотання направляє його разом з додатками до Комісії, яка протягом трьох тижнів з дня його одержання надає зазначеному органу висновок про погодження місця розташування об'єкта або відмову в такому погодженні.
  
  У разі вилучення органами виконавчої влади земельних ділянок державної власності у межах населеного пункту матеріали погодження місця розташування об'єкта подаються для розгляду до відповідного органу місцевого самоврядування, який у місячний строк розглядає їх і надає свої висновки.
  
  9. Якщо вилучення (викуп) земельних ділянок провадиться за погодженням з Верховною Радою України, відповідні органи державної влади або органи місцевого самоврядування готують свої висновки і подають матеріали погодження місця розташування об'єкта до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і подає їх до Верховної Ради України для прийняття відповідного рішення.
  
  10. Якщо вилучення (викуп) земельних ділянок здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, матеріали погодження місця розташування об'єкта подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яка розглядає ці матеріали і в місячний строк подає свої пропозиції до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
  
  11. Після отримання висновку Комісії про погодження місця розташування об'єкта та рішення Верховної Ради України (у разі необхідності) відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями у двотижневий строк розглядає матеріали погодження місця розташування об'єкта та надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову.
  
  12. Спори, пов'язані з погодженням місць розташування об'єктів, вирішуються в судовому порядку";
  
  11) доповнити статтею 186¹ такого змісту:
  
  "Стаття 186¹. Комісія з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою
  
  1. Для розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, в районах та містах обласного значення, містах Києві та Севастополі функціонують постійно діючі комісії.
  
  2. До повноважень Комісії належить забезпечення погодження документації із землеустрою відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
  
  3. До складу Комісії входять уповноважені представники районного (міського) органу земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органу, органу �